Вже більш як декілька місяців тому був опублікований переклад всесвітнього бестселера «Семиярусна гора» авторства Томаса Мертона. Радію, що я є одним із власників примірника цієї книжки, яка заслуговує бути в бібліотеці кожного християнина. А можливо її варто включити в перелік книг для катехизації, особливо для підлітків, але не тільки. Але про це згодом. Хочу поділитися кількома думками, на які мене наштовхнув Мертон у своїй автобіографії.
Бог кожного кличе у свій особливий спосіб.
Живучи в країні де, як кажуть, є брак покликань, часом ставлю собі питання: «А чи справді Бог перестав кликати рибалок людських душ?». Ні, Він не перестав, просто люди перестали відповідати на Його поклик. Якщо поглянути на євангельські історії покликання, не всі відповіли. Бог кличе, але це не лише справа Бога, це також відповідь людини. Були рибалки, які покинувши все пішли за ним, а були такі, які не наважились і відійшли сумні, як багатий юнак. Чому людина не відповідає на Божу пропозицію, це вже інше питання.
Ми маємо право на помилку.
Мертон хотів вступити до монастиря, але помилився з чином. Але Бог використовує наші помилки на добро. Якщо б все завжди йшло так, як планувалося, ми б не росли духовно! Упадки теж потрібні, бо вони можуть стати моментом коли ми починаємо «чистити духовне вухо», щоб знову почути Божий голос в тиші серця, в порадах друзів, в духовному керівництві.
Коли Бог кличе до радикального кроку любові: монашество чи священство, особливо у безженному стані, Він не хоче, щоб ми перестали бути собою.
Бог нас створив такими, як ми є. Звичайно, є наші погані сторони, певні риси характеру, які нас нервують, але це ми. Якби їх не було, це був би не «я». Бог мене кличе таким яким я є, в тому місці де я зараз є. Чи матиму я сміливість, бачачи свою слабкість, недосконалість, «невідповідність характеристик», які, на людський погляд, вимагає той чи інший стан. Так, Мертон, який був дуже комунікативний та закритий в той самий час, маючи прагнення писати та відомості, вступає в чин, де життя проходить в мовчанні та в стінах монастиря, без виходу в «світ», міг виглядати «професійно не придатним» для трапістів. Але Бог його кличе туди.
Потрібно багато сміливості відповісти Богові «так» на його пропозицію, яка може виглядати на людський погляд божевільною.
Маю надію, що читаючи Томаса Мертона, читачі наважаться відповідати Богові «так», там де вони є і на ту Божу пропозицію, яку він їм пропонує: одруження, монашество чи священство. Бо ніхто не одружується за два тижні після знайомства, ніхто не складає вічні обіти після двох місяців життя в монастирі, ніхто не висвячує священика після одного року навчання у семінарії. Якщо ви відчитали Божу волю неправильно, повірте, Він вам про то скаже так, що ви це відразу зрозумієте!
Володимир Радько
Фото chytomo.com
